<< Главная страница

З ЦИКЛУ ЩОРОКУ



Категории Олександр Олесь ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Снiгу, ой снiгу якого!.. В бiлих снiгах потонули Гори, степи i долини... Наче чекаючи любого гостя якогось, Радий господар Свитку свою розiслав по дорозi, Свитку свою з найбiлiшоï вовни, Свитку свою, не надiвану й разу. Наче тут паслися гуси уранцi. Скублись, кричали I пух свiй розкидали бiлий. Наче тут вiяли тихо вiтри, Вiяли тихо й несли Хвилi вишневого цвiту. Наче якась багатирка, свавiльна i горда, Всюди розкидала рядна й полотна: — Гей, мов, дивуйтесь I заздрiть, сусiди! В кого з вас скриня повнiша в коморi!? Хто тут посмiє з вас вийти i крикнуть: В мене добро моє Виткано тонше! В мене добро моє Випрано краще й бiлiше! Я ж не боялась Зимового ранку Вийти на рiчку I прати до самоï ночi. Я не лякалась морозу жижкого: Хай вiн обгортує стан мiй дiвочий, Хай вiн як парубок в'ється круг мене, Стискує руки I в щоки цiлує. Боже мiй! Скiльки ж то лиха вiд сього! Що як в той час Вiд його поцiлункiв Мак на щоках моïх палко розквiтне?! Може, краса моя бiдна зiв'яне!? Снiгу, ой снiгу якого! VIII В небi жайворонки в'ються, Заливаються-смiються, Грають, дзвонять цiлий день, I щебечуть, i спiвають, I з весною свiт вiтають Дзвоном радiсним пiсень. Ось вони на землю впали, Щось шепнули ïй, сказали. I розтали знов у млi... I щоб глянути на диво, Виглядають полохливо Першi пролiски з землi. IX Вiтер вiє, вiє, млiє, Навiває срiбнi сни, Навiває злотнi мрiï, Чеше кучерi Весни. То загляне в чорнi прiрви, То злетить в блакить ясну, То пелюстки бiлi зiрве I посипе на Весну. То замовкне, то заграє, То всмiхнеться, то зiтхне... З кожним з нас таке буває, Як кохання спалахне. XV Пiдкрадались, гнулись, слались Чорнi звiрi-вороги, Чорнi хмари насувались, Слали тiнi навкруги. I зустрiлись чорнi хмари I накинулись, вп'ялись, I прокльони i удари Загудiли, полились. Сунуть хмари, стогнуть, б'ються, Всю нiч бiй на смерть iде; З зброй блискучих iскри ллються, В сурму мiдну грiм гуде. Наче... гетьман з козаками Понад хмарами Ґуля I iз лука блискавками В ворогiв своïх стрiля. Наче бою сили рiвнi Не скiнчили в раннiй час, I ворожi порохiвнi Вибухають раз у раз. Час пройшов i ясно стало, Ранок слiзьми заблищав. Все зiтхнуло, заспiвало,— Тiльки вiтер не спiвав. XXV Тихо у полi... нi спiву, нi шуму, Думає поле глибокую думу, Спокоєм душу свою напуває, Колос зелений зерном наливає. Тихо... нi спiву, нi шуму. Думає думу. Тайна серпанки-убрання пошила, Кожну iстоту до шлюбу зводила, Потiм пахучi квiтки познiмала, Бiлi серпанки у скринi сховала, Тайна убрання пошила, В скринi зложила. Як перед нею усiм не коритись, Як перед нею життю не молитись?! Тiльки не молиться Вiтер недужий, Вiн до всього, що за серцем, байдужий, Вiтер не може коритись, Долi коритись. XXVI Хто долi кориться, хто далi не йде, Хто прапор i зброю в безсиллi кладе, Хто свiтло мiняє на темряву ночi I крила орлячi спокiйно волоче, Хто, вранцi родившись, удень одцвiта, Хто ворога злого уклоном вiта,— Той краще не бачив би свiту ясного. Не тьмарив би дня i не ганьбив нiкого.
З ЦИКЛУ ЩОРОКУ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация