<< Главная страница

КНЯЖА УКРА&IUML;НА ПЕЧЕНIЗЬКА ОБЛОГА КИВА



Категории Олександр Олесь ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Раз дiзнались печенiги, Що для бою час настав, Що в Болгарïï далекiй Забарився Святослав. Наче хмари, бiдний Киïв Печенiги облягли, Загримiли всюди сурми, Тарабани загули. А у мiстi плач i стогiн: Анi вийти, нi ввiйти, Став людей косити голод, Став в могили ïх нести. А в той час гуляє Претич З дужим вiйськом за Днiпром Та не станеш буйним вiтром I не зробишся орлом. Полетiли б i сказати: Ви на волi, соколи, А наш Киïв сiрим муром Печенiги облягли. Стали думати кияни, Де ïм лицаря знайти, Щоб iз мiста на той берег Смiло зважився пройти. Я пiду! хлоп'я говорить. Ти ж мале ще, молоде Я пiду, хлоп'я говорить I з вуздечкою iде. Вийшов з мiста, в яр спустився, Полем швидко перебiг, Став, постояв, вийшов з гаю, Йде, неначе печенiг. Ось i табiр, Глянув вiйська, Як тiєï сарани! Конi ржуть, реве худоба, На триногах казани. А на сонцi сяє зброя, Сяють, блискають списи Як пробитися крiзь хмару, Як пройти через лiси?! Де ти, Претич-воєводо, Де ти, князю Святослав?! Так собi подумав хлопець I у когось запитав: Чи не бачили ви, дядьку, Тут буланого коня? Я пустив його на пашу, Та й заснув на хвильку я Нi, не бачив ач, роззява! Так колись ти i в бою Задрiмаєш i за хвильку Стратиш голову свою. Треба йти питати iнших Де ж вiн, лишенько моє?! Гей ти, коню мiй буланий, Гей, озвися, де ти є?! Вдалинi Днiпро синiє Хлопчик плаче, як ягня: Чи не бачили ви, дядьку, Тут буланого коня? Ось уже i любий берег, Хвилi весело шумлять Вiн оглянувся далеко Вороги його стоять. I схопив себе за груди, На собi одежу рве, Через мить уже по хвилях На той берег вiн пливе. I нарештi бачать хлопця Печенiзьки вояки, I за ним бiжать, женуться, Як за сарною вовки. Туго луки натягають, Стрiли кидають вперед, То пiрне хлоп'я у воду, То заб'ється в очерет. Стрiли падають у воду, Наче чорнi блискавки Попливти б, але бояться Печенiзьки вояки. А мале хлоп'я давно вже Степом котиться-летить Сяють вогниками очi, Серце пташкою тремтить. Ось уже i рiдний табiр, Ось i Претич, вояки Ах, здається, по степу вiн Розгубив своï думки. Прибiгає, важко диха, Ледве встоïть на ногах Закричав i гнiв палає В огняних його словах. Воєводо i вояцтво! Ви гуляєте, орли, А наш Киïв, наче хмари, Печенiги облягли. Ви гуляєте, а люде Швидко з голоду помруть, Швидко з голоду наш Киïв Печенiгам вiддадуть. Пильно слухає вояцтво, Що розказує хлоп'я Меч стискає воєвода I сiдає на коня. Вояки! вперед! на помiч! Вiрний Претич закричав, Хай живе наш славний Киïв, Хай живе наш Святослав. Обернувся в вулик табiр Крики, ржання, метушня Кожний бравсь за спис, за зброю I на огиря-коня. I злякались печенiги Крик пiшов i залунав, Що вертається з походу Переможець Святослав. Безлiч лiт уже минуло, Вже давно в землi хлоп'я. I давно вже в серцi нашiм Вмерло лицаря iм'я.
КНЯЖА УКРА&IUML;НА ПЕЧЕНIЗЬКА ОБЛОГА КИВА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация