ГРИЦЕВI КУРЧАТА



Категории Олександр Олесь ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Казка Жив собi Максим убогий Коло рiчки, край села. Крiм дiтей та жiнки, в його Тiльки курочка була. Нанесла вона яєчок. Вже й Великдень ось-ось-ось! Хоч би кожному яєчком Розговiтись довелось! Та старий Максим мiркує: Поïдяться крашанки, А коли пiдсипем квочку, Будуть згодом курочки. Швидко виростуть курчата, Навеснi почнуть нестись, От тодi ми поласуєм! Ласували ж ми колись... Це не можна, каже мати., Не годиться, нi!.. Та як? Щоб без крашанки Великдень?! Любi дiти, чи не так? Правда! дiти закричали... Згодом мати додала: Дев'ятнадцять дам пiд квочку, Десять буде для стола. Хай по-вашому вже буде! Каже з усмiхом Максим. I пiшов собi iз хати. Мати вийшла теж за ним, На город пiшли садити, Та була уже й пора... В хатi ж праця закипiла: Малювала дiтвора. Писанки на диво вийшли! Гриць слона намалював. Слон звiв вгору жовтий хобот I на синi ноги встав. Далi взявся за ведмедя. Вуха бiлими зробив, Тулуб синькою побарвив, Двi ноги почервонив. А Маруся жовту жабку Посадила на сучок. В лапку ïй встромила мушку, В другу китицю квiток. Далi дiти малювали Лева, тигра, борсука, Не забули i овечки, I лисицi, i вовка. Дуже гарно у Наталки Вийшов зайчик на лужку, Усмiхаючись, пiдносить Вiн капусту ïжачку. А найменшенький, Iвасик, Кицьку тiльки що кiнчив. Що за мила вийшла кицька! Ще i стрiчку почепив. Гриць скiнчив уже й верблюда: Височезний, три горби! Звiв вiн голову угору, Тягне листя iз верби. Домальовував Iвасик, Та вже в хатi аж гуло! Дiти плигали, смiялись... Так ïм весело було... Аж у хату батько й мати... Мати скрикнула: Ой, жах! Я ж яєць ще не варила... Хто?! Пiзнаю по очах!! Як нiмi, сидiли дiти... Та всмiхнувсь старий Максим: Не бiда: на тiсто пiдуть! Я й сире яєчко з'ïм... Так, пiд квочку дев'ятнадцять З решти будуть писанки. Воно, варенi смачнiшi... Зате маєм малюнки! Так, як сказано, й зробили... Треба йти негайно в хлiв! Всi пiшли: i батько, й мати, Гриць на мiсцi вже сидiв. Бiдна квочка так зрадiла, Мальовничим писанкам, Що, зворушена, й не знала, Що казати дiточкам. Ось i смеркло. Усi разом Повечеряли й лягли. Та заснути чомусь дiти Довго-довго не могли. Все ïм згадувались звiрi, Кожний сам себе питав: Чи не краще, коли б чорним Вуха вiн намалював?.. Або чом живiт ведмедю Вiн зеленим не зробив?.. Та голiвоньки дитячi Сон на подушки схилив... II Аж три тижнi бiдна квочка Пробула на писанках! Коли б глянули на неï, Вас пройняв би просто жах! Як вона змарнiла, схудла! Самi шкiра й кiсточки... Гола... Краще не дивiться Ви на неï, дiточки!.. Тiльки серце в неï билось Усе радiснiш, сильнiш... Залишилось ще посидiть, Почекати тiльки нiч! I коли почувся вранцi У шкарлупу перший стук, Квочка наче пiдлетiла Пiсля довгих, довгих мук! I, щаслива вся, в повiтрi Враз спинилася вона... Коли зирк! Стоïть на спинi. Де? У кого? У слона! Дiйсно: вилупилось першим Чепурненьке слоненя. Не занадто ще велике... Ну, як з доброго коня. Далi з ревом, криком-риком Лев вискакує з яйця. Тихо вилiз тигр з-а левом, Далi лупиться вiвця. За верблюдом нявка-кицька, Ось i зайчик, i борсук... Метушаться вовк, лисиця, Вже i жабка: стук та стук! Спочатку вжахнулась квочка, Ледве в безвiсть не втекла! Та отямилася згодом I квоктати почала. Гриць усе це чув i бачив, Та не мав чогось страху, Хоч для бiльшоï безпеки Злiз обачно на вiльху. Квочка стала хвилюватись, Малеч кликати на збiр. Сполошилися курчата, Всiм хотiлося надвiр. Перша вийшла з хлiву квочка. Через неï плигнув лев, Щось зачув, хвостом замаяв I пiдняв страшенний рев! Все замовкло, занiмiло... Наче цiлий свiт зомлiв... Навiть квочка, рiдна мати, Аж припала до землi. Коли рев скотивсь поволi, Громом в прiрвах одлунав, Скочив тигр, роззявив рота I сказав в повiтря: Няв! Далi вибiгла лисиця, Вовк, ведмiдь, рябий борсук... Жабка плигнула з квiтками I найшла на грушi сук. I верблюд з трьома горбами Вийшов з хлiву, подививсь... Щось було не до вподоби, I вiн, плюнувши, скрививсь. За вiвцею вибiг зайчик. Мiг би легко вiн втекти. Та кого йому боятись?! Це ж все сестри та брати! Без страху пiдбiг до вовка, На плече йому схиливсь, Але вовк зубами клацнув, I наш зайчик затрусивсь. Правда, деяким звiряткам I нiяково було: В того ока не ставало, В iнших зайве прибуло. Той примушений скакати Був лише на трьох ногах. I дарма четверту ногу Вiн шукав по всiх кутках. Решта всi були здоровi, Радi зеленiй травi... Тiльки слон не влiз у дверi I лишився у хлiвi. А вкiнцi i вiн виходить З жовтим хоботом у двiр... Тупа синiми ногами I вгорi спиняє зiр! А що то сидить на гiлцi?! Мамо, зараз же кажiть! Та це. Гриць наш! каже квочка, Вiн iзлiзе й побiжить... Так це вiн? Зiтру на порох! З мене посмiха робить? Ноги синькою побарвить?! Жовтий хобот причепить! I трубу свою до Гриця Простягає лютий слон... Крикнув Гриць i враз... прокинувсь Був, на щастя, це лиш сон... Всi прокинулись вiд крику... Хто кричав нiхто не зна... А в хлiвi куняє квочка... Що то висидить вона?
ГРИЦЕВI КУРЧАТА