<< Главная страница

Голод



Категории Олександр Олесь ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Проклятий, збуджений громами, Пiдвiвся, встав з землi Й зайскреготав голодними зубами В гнилiй, кривавiй млi. I вiн пiшов, нестриманий, полями До мiст, до сiл, до хуторiв, Вiн нападав на все без тями - I все без тями гриз i ïв. Вiн розривав бика руками, Вiвцю, як хлiба шмат, ковтав, Дiтей малих з'ïдав з кiстками, Не обминав дерев i трав. Все з'ïв. Тiкати — не спаслися: Догнав у горах, у лiсах, А тих, що в муках розп'ялися, Вiн з'ïв, голодний, на хрестах. I враз самий лишився у пустелi, Всмiхнувсь, зiтхнув, на гору злiз I написав огнем на скелi: Хлiб, мир i воля — наш девiз. II Слухайте, слухайте, крик iз безоднi Нашу молитву гарячу... Ви, що обiдали й ситi сьогоднi, Киньте хоч шкуру собачу! Землю укрили ми трупом холодним, Чорна земля посинiла... Хлiба нам, хлiба нам, хлiба голодним, Вашоï кровi i тiла! Як? Ви не знали, що впала посуха?! Як? Ви не чули нiчого?! Де ж ваше серце, i очi, i вуха, Де ж у вас крихта людського?! М'ясо ви! М'яса нам, м'яса нам вволю! Падло давно ми поïли. Гляньте! По нашому чорному полю Всюди розритi могили. О, порятуйте, бо ми рятувались, Кору ми ïли i глину, Людськоï кровi iз ран напивались, Мати варила дитину! Землю укрили ми трупом холодним, Зглянтесь, о зглянтесь на муки... Хлiба нам, хлiба нам, хлiба голодним! Хлiба нам, хлiба, звiрюки! III Тиждень терпiв я вiд голоду муки, Плакав, ходив, простiгаючи руки, Врештi й ходiти уже я не змiг, Ледве дiйшов i упав на порiг. Встав би, пiдвiвся... та зрадили сили... Плакали дiти, баби голосили. Федiр, мiй син, на лежанцi лежав... Звiсно, калiка: терпiв i мовчав. Рачки надвечiр полiз я по двору, Ледве добрався i влiз у комору, Наче уже перемiг я й бiду: Ïсти не хочеться — смертi вже жду. Вранцi на другий день — зирк! Аж у руки Хтось менi суне кавалок макухи. Хто це? Це ти, мiй сусiда, Петро... Бог хай видячить тобi за добро! Слина пiшла... Затрусилися руки. Боженьку милий! Кавалок макухи! Де ти? Пiшов вже. Аж нагло онук Вихопив в мене кавалок iз рук! Хтiв я схопитись, побiгти, догнати, Вирвати з рота! Навколiшки стати... Вже я пiдводжусь i падаю знов... Впав непритомний, прокинувся — кров! Мабуть, забився... Вже близько до краю... Крутиться все навкруги... умираю... В кого б спитати б — чи з'ïв хоч онук, Може, i в нього хтось вирвав iз рук. IV Ближче головньку... Любий мiй, спи... Завтра мi пiдемо вдвох у степи. Пташка спiває там, бджiдка гуже, Батечко рiдний, далекий нас жде. Сядемо в полi ми втрьох на межi... Батечку рiдний, нам все розкажи. Де ти так довго в дорозi баривсь, Де ти так в чистiм степу закуривсь? Спи, моя бiла пушинко легка, Дам я сьогоднi тобi молока. Знову тече воно в грудях моïх. Пий, моя пташко, бо пити не грiх. О, полилось, потекло по щоцi... Пий, це малина в моïм молоцi. Це я вишневого соку влила, Щоб моя зiрка рожева була. Сил не стає... Ось де лихо-бiда. З ким же лишишся ти, квiтко блiда? Як же без мене ти будеш рости, Хто тебе стане у люди вести; В кого заснеш ти на теплiм плечi, Хто тебе вкриє радном уночi? Нi, я на муки тебе не вiддам, В лiсi не кину голодним вовкам! Мiй ти! Не бiйсь! Притулися i спи. Вранцi ми пiдем туди, у степи... Пташка спiває там, бджiлка гуде, Батечко рiдний на конику жде. V Ввечерi голову вчора одрiзала Галi... дитинi моïй, Вдосвiта, вранцi сьогоднi поснiдала... Що це я, що це я? Боженьку мiй! Так, я одрiзала пилкою голову, Думала: м'ясо я з'ïм... Думала — м'ясо, я ïла я коливо... Коливо, коливо, бий мене грiм! Царство небесне ïй. Ти не лишилася В свiтi без мене сама, Мати твоя не корилась, а билася, Тiльки... вже сили нема. Людоньки!.. (Що це я — сплю?) Вбила дитину свою!.. З холоду, з голоду я збожеволiла... Людоньки!.. (Що це я — сплю?)
Голод


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация